Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
Поліцейські упродовж доби виявили у двох осіб наркотики
Chatbox Диана Ивасенко
А почему вы не рассказываете,ка ...
Time 14:04 - 17-05-2020
На завершення інженерного тижня у «гвардійській» школі запустили ракету
Chatbox М и х а и л К о в ...
Клево!!!
Time 15:18 - 16-02-2020
Фахівці управління Державної служби якості освіти зустрілись із представниками ДНЗ
Chatbox Ве Теор
Репортаж надзвичайно професійни ...
Time 19:16 - 25-01-2020
У Центрі Жінки народилась дівчинка-«богатирка», 5кг.400гр.
Chatbox Наталія Герасимчук
Дякую.
Time 13:41 - 25-01-2020
У Центрі Жінки народилась дівчинка-«богатирка», 5кг.400гр.
Chatbox Олена Лук'янюк
Вибачте за помилку! Все поправили.
Time 12:48 - 25-01-2020
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

Звичайне життя незвичайного хлопчика Вадіма Левчука: коли кожен день - виклик

Time Додано: неділя, 26 січ. 2014, 06:00 ( більше 6 року назад )

Чотирнадцятого січня у міському Палаці культури імені Олексія Шабельника урочисто віншували бердичівлян, які своїми досягненнями та здобутками прославили наше місто на обласному, всеукраїнському та міжнародному рівнях.

Звичайне життя незвичайного хлопчика Вадіма Левчука:  коли кожен день - виклик

І, певно, для жодного з городян можливість отримати на головній сцені міста свою відзнаку не була такою важливою, як для юного бердичівлянина Вадіма Левчука. У минулому році хлопець посів третє місце на Всеукраїнському конкурсі творчості «Я маю мрію» у номінації «Монотипія» та перше місце на обласному фестивалі «Райдуга» у номінації «Інструментальний жанр».

Скільки часу Вадім Левчук ішов до таких перемог, можуть сказати його рідні та педагоги: усе своє життя. Зараз Вадіму, у що важко повірити, чотирнадцять років. Він – особлива дитина, з народження має вади здоров’я.

Світлана Мазурець, мама Вадіма: «Кожна мама очікує народити здорову дитину, а в мене народилася особлива…Я була у розпачі, не знала, куди йти, що робити. Було дуже важко».

Більше десяти років тому доля подарувала пані Світлані зустріч із психологом-педагогом Ангеліною Лукіянчук. Разом, кажуть, і почали працювати над тим, щоб Вадім розвивався.

Ангеліна Лукіянчук, співзасновник та заступник директора центру «Насіння надії»: «У нас був такий час, непростий час, коли ще на заняття приводив хлопчика дідусь та казав: «Будь ласка, допоможіть. Допоможіть, щоб Вадім почав розмовляти». Я дивилася на цього хлопчика, бачила в його очах біль і цікавість, але не знала, як йому допомогти. Випадок у Вадіма унікальний. І ми почали з його мамою експериментувати. Вчили його концентрувати увагу, я підбирала різні вправи та методики. Так у нас з’явились перемоги. Півтори хвилини Вадім дивився мені в очі та виконував завдання, які ми йому давали!».

Світлана Мазурець, мама Вадима: «Синдром Рубінштейна-Тейбі – це генетичне захорювання. Вадім жодної секунди не сидів, не міг сконцентрувати увагу, завжди бігав, стрибав. І перших півтори хвилини для нас було великою подією».

Значні успіхи, розповідає мама Вадіма, прийшли і після відвідин реабілітаційного центру в Житомирі, і після дефільнотерапії у Хмільнику. Хлопчик розуміє, що йому кажуть, знає алфавіт, по-своєму вимовляє слова, розрізняє кольори.

Уже третій рік Вадім за індивідуальним графіком навчається у четвертій школі. Нині опановує ті ж предмети, що й усі третьокласники - математику, українську мову, образотворче мистецтво та інші. З особливим учнем в навчально-виховному комплексі №4 працюють логопед, хореограф та вчитель початкових класів.

Наталія Слюсар, вчитель початкових класів НВК №4: «Важкувато в тому плані, що дитина специфічна, важко дається навчання в плані мови і читання. Я розумію, що він говорить, але писати він не може. Беремо ручку рука в руку і так пишемо. Все-таки, хоч трохи, та до життя він пристосований. Багато чого знає: і листя дерев, і предмети. Сподіваюсь, що він не пропаде у цьому світі».

Педагоги відзначають, що Вадім Левчук – дуже старанний школяр з великим бажанням вчитися. Особливу йому до душі ті уроки, де треба рухатися – фізкультура і хореографія. Хореограф Зоя Ризванюк свої заняття з Вадімом будує за тими ж принципами, що й з іншими учнями. Лише, каже, намагається підбирати музику зі словами. Хлопець їх запам’ятовує, а разом з ними і рухи, які треба виконувати. Значним досягненням є і те, що Вадім навчився не тільки танцювати, повторюючи рухи за педагогом, а й виконувати сольні партії.

Хлопець, відзначає педагог, має гарне відчуття ритму і зовсім не боїться публіки. Навпаки, Вадім – і це помітно з його виступів на різних міських заходах – любить виступати на сцені, бути в центрі уваги та отримувати глядацькі оплески. А ще цю дитину називають «хлопчик-оркестр». Опановував музичні інструменти Вадім завдяки мамі, яка має музичну освіту. Починав грати разом з молодшими братами, а через 5 років уже став виходити на сцену як соліст.

Світлана Мазурець, мама Вадіма: «В мене дома є багато музичних інструментів: фортепіано, баян, гітара, балалайка, ударні. Після Вадіма я народила ще чотирьох дітей і ми організували оркестр «Вадім та його брати». Вадіму передався музичний слух, він може годинами грати на фортепіано, сам придумує собі музичні вправи».

Два роки тому у центрі для особливих діток «Насіння надії» Вадіма Левчука залучили до ще одного виду діяльності. Ним стала монотипія – різновид графіки, виконаний шляхом малювання на гладкій поверхні, що не поглинає фарбу. Малюнок переноситься на папір шляхом притискання.

Ангеліна Лукіянчук, співзасновник та заступник директора центру «Насіння надії»: «Монотипія – це дуже цікава робота. Вона дає змогу дитині бачити кольори, вибирати їх самостійно, робити відбиток. А коли Вадім отримував відбиток, ми починали уявляти, що це може бути на цьому відбитку, як його можна назвати. У нього прокидався інтерес».

Так, спільними зусиллями, Вадім і доріс до своїх перемог, за які його відзначили в числі сотень найкращих бердичівлян. Кожен з його, навіть найменших, успіхів – це результат щоденної, копіткої та самовідданої праці найближчих людей.

Народження первістка, який виявився особливим, спонукало Світлану Мазурець разом з однодумцями створити навчально-реабілітаційний центр «Насіння надії». І вже чотири роки тут допомагають родинам, у яких виховуються особливі діти. Хвороба, вважають тут, - це не привід опускати руки, а стимул стати сильнішим, довести усім, що ти – нічим не гірший. І Вадім Левчук – яскравий цьому приклад.

Ангеліна Лукіянчук, співзасновник та заступник директора центру «Насіння надії»: «Дуже любляча дитина. Він любима дитина у родині, і ми його любимо в центрі. Він цю любов відчуває і ділиться з нами теж».

Світлана Мазурець, мама Вадима, директор центру «Насіння надії»: «В дитячій лікарні сказали, щоб я віддала його в інтернат, і що нічого з нього не буде. Я їх не послухала, послухала своє серце. Наша сім’я полюбила Вадіма таким, який він є. Батьки мають любити своїх дітей такими, якими вони є».

Автор: Інна Плесна

Камера: Віталій Сінєльніков





Chatbubbles Коментарів: 0