Волонтер Сергій Адам’як про війну, поранення, повернення…

На щастя, уже в Бердичеві. Волонтер і активіст Сергій Адам’як, котрий разом із відомою житомирською волонтеркою Юлією Толмачовою у районі Зайцево потрапили під обстріл терористів. Операції і лікування спочатку у Дніпрі, потім – у Києві… Тепер Сергій проходить курс лікування у Бердичівському шпиталі. Як і обіцяв ще перед від’їздом, Сергій знайшов час зустрітись із нами, розповісти про війну очима волонтера. У самому «пеклі», селищі Зайцево, люди, стомлені до краю, виживають у землянках, без світла, інколи – без води і їжі.

Вони невипадково їдуть туди, де їх найбільше чекають, на передову. Допомога військовим – це перша мета, попутньо підтримують місцеве населення, яке не має там інших засобів для виживання.

Зазвичай, каже Сергій, поїздка триває 8-10 день. І цього разу планувалось так, проте…

Спочатку їх, поранених Сергія і Юлію, завезли у Бахмут, евакуювали у Дніпро, лікарню імені Мечникова. Тут лікарі провели необхідні операції.

У Києві Сергію зробили іще одну операцію, через днів 10 він відпросився до Бердичева і продовжив лікуватись у госпіталі. Але то ще не все. Ще за якийсь тиждень волонтер їде знову до столичного шпиталю на чергове оперативне втручання.

Сьогодні Сергій Адам’як відзначає День народження, поруч рідні, друзі, побратими. Те, що вдалось вижити, він називає новим народженням. Йому приємно знову чути телефоном мамин голос, обійняти, після повернення, дружину, донечку і сина, почути потрібні, підбадьорливі слова друзів. Проте, коли йому телефонують звідти, розповідаючи про нові втрати і поранення, не може звикнути, несила терпіти і чекати. Є бажання знову повертатись туди, допомагати, чим може… А поки… він просить не казать – війни немає… Вона ж, немов фугас, висить на нервах…

Репортаж Олени Лук’янюк