Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox :)
Дивно наші люди розуміють свобо ...
Time 00:30 - 05-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Татьяна
Для Директор школи (23.235.227. ...
Time 23:57 - 04-09-2017
Тротуарною плиткою вистеляють підхід до майбутньої дитячої поліклініки
Chatbox Вася Бакс
для Аноним (91.229.240.90) -моз ...
Time 22:45 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Батько
Погоджуюся з попереднім комента ...
Time 22:40 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Дядько
Моя дівчина,наразі дружина прац ...
Time 22:34 - 04-09-2017
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Золотий Сазан
Наша вода
Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

У Бердичеві згадують про святого Георгія Побідоносця

Time Додано: середа, 25 лист. 2009, 06:00 ( майже 8 років назад )

23 листопада православ’я вшановує пам’ять святого великомученика Георгія Побідоносця. Переступаючи поріг Свято-Георгіївської церкви, що розташована у районі газопроводу, прихожани щоразу згадують цього святого, його праведне життя та військові подвиги.

У Бердичеві згадують про святого Георгія Побідоносця

Георгій Побідоносець жив у III столітті на території Малої Азії, його батьки були таємними християнами, розповідає настоятель Свято-Георгіївського храму отець Андрій. Завдяки внутрішнім та зовнішнім достоїнствам Георгій став найкращим воєначальником у римського імператора Диоклітіана. Той навіть хотів зробити юнака своїм спадкоємцем. Імператор кривдив християн, намагаючись навернути їх до язичництва. Яким же було його здивування, коли він дізнався, що його найкращий воїн також сповідує Христову віру. Георгій відмовився поклонятися ідолам, за що його піддавали різним тортурам.

Протоієрей Андрій, настоятель Свято-Георгіївського храму: «Колісування – вид катувань, коли тіло клали на колесо, під нього підкладали дошки з вбитими ножами та кігтями. Коли колесо поверталося, кігті виривали шматки м’яса. Мученик не видав жодного стону. Цар, завбачивши, що Георгій не ворушиться, став радіти. Тоді з небес зійшов ангел, став біля тіла мученика і сказав, що Господь почув його молитви. Потім ангел зник, і всі побачили, що Георгій стоїть біля колеса живий та невредимий».

Після багатьох знущань мученика стратили. Йому ще не було 30 років. За своє коротке життя, розповідає протоієрей Андрій, святий Георгій встиг зробити багато добрих справ. Один з його вчинків послугував появі цієї ікони.

Протоієрей Андрій, настоятель Свято-Георгіївського храму: «Біля одного селища жив змій, який їі людей. Люди там були язичниками, і жерці вирішили щодня віддавати змію людську жертву. Коли черга дійшла до царської дочки, її привели на берег озера. Приїхав Георгій на білому коні і вбив змія».

Вбитий дракон став символом перемоги християнства над язичництвом. А Георгій Побідоносець отримав славу покровителя військових, перетворившися на одного з найшанованіших святих.

За часів князя Ярослава зображення великомученика знаходилося на княжій печаті та давноруських монетах. Ними нагороджували за військові досягнення. Під час царювання Іоана III образ святого був перенесений на російський державний герб, де він залишається і донині. Історія зберігає відомості про георгіївські військові нагороди: орден, хрест, стрічку. Чорний та оранжевий кольори цієї стрічки тлумачать як символ військової доблесті і слави, полум’я та диму на полі битви. У роки Великої вітчизняної війни було засновано триступеневий орден Слави, а після того, як червоний прапор замайорів над переможеним Берліном, з’явилась медаль «За перемогу над Німеччиною». Обидві відзнаки носять на георгіївській стрічці.

Такі нагороди здобув у боях бердичівлянин Петро Іванович Дорожинський. Боротьбу з фашистами почав у 1939 році у Польщі, потім була Фінляндія, а з початком Великої Вітчизняної війни 254-й зенітний артилерійський полк, де Петро Іванович служив шофером, воював на теренах тодішнього СРСР.

Петро Дорожинський, кавалер ордену Слави та медалі «За перемогу над Німеччиною»: «Робив на цистерній машині, яка возила пальне для танків. Всі залізні дороги німці взірвали, доводилося їхати на 200-250 кілометрів у тил за пальним. А вдень їхати не можна: німці бомблять, тому їхали вночі без світла по канавах. Якщо привіз раніше або вчасно – отримуй орден. Так я його і заробив».

Орден Слави у народі охрестили «солдатським», бо нагороджували ним, як правило військових молодших рангів. Підставою був особистий прояв відваги і мужності. Медаль «За перемогу над Німеччиною» - найпоширеніша нагорода радянського Союзу, тому що за свободу країни люди масово боролися і в тилу, і на фронтах.

Петро Дорожинський, кавалер ордену Слави та медалі «За перемогу над Німеччиною»: «Коли ми увійшли до Німеччини, німці дуже боялися радянський військ. Думали, що ми будемо те саме робити, що робили вони на наших землях. Та в нас був приказ – ніякого мародерства, а то одразу розстріл на місці».

Після закінчення війни Петро Дорожинський демобілізувався та прибув до Бердичева. У місті працював на цукровому заводі, потім в автопарку водієм автобусів дальнього сполучення. Уже життя, до самої пенсії був на колесах, ніби виправдовуючи своє прізвище – Дорожинський. Каже, був чесним та відданим справі, особливо тоді, коли, подібно до Георгія Побідоносця, боровся з гідрою. Гідрою фашизму.

Автор: Інна Покотилюк

Камера: Віталій Сінєльніков





Chatbubbles Коментарів: 0