Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox :)
Дивно наші люди розуміють свобо ...
Time 00:30 - 05-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Татьяна
Для Директор школи (23.235.227. ...
Time 23:57 - 04-09-2017
Тротуарною плиткою вистеляють підхід до майбутньої дитячої поліклініки
Chatbox Вася Бакс
для Аноним (91.229.240.90) -моз ...
Time 22:45 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Батько
Погоджуюся з попереднім комента ...
Time 22:40 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Дядько
Моя дівчина,наразі дружина прац ...
Time 22:34 - 04-09-2017
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Золотий Сазан
Наша вода
Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

У 15-й школі зустрілися випускники 1985-го року

Time Додано: понеділок, 26 лип. 2010, 06:00 ( близько 7 року назад )

Через 25 років після закінчення до 15-ої школи позліталися Андрійки, Світланки та Оленки із 10-Б. Вони впізнають один одного по очах та посмішках — це єдине, що лишається майже незмінним із плином часу.

У 15-й школі зустрілися випускники 1985-го року

Олена Лазаренко, випускниця школи №15 1985-го року: “Ми тільки одного однокласника не впізнали, думали, що то чийсь чоловік. Але виявилось, що це наш Андрій Голуб. Він помужнішав, сивина з’явилась. По нас-то, жінках, не видно, бо ми фарбуємось, а в хлопців більш помітно”.

Андрій Голуб, випускник школи №15 1985-го року: “Я ніби й не змінився. Як був високий, так і є, тільки трохи поправився з роками”.

А дехто виглядає, наче й не було 25-ти років розлуки зі школою: той самий бантик, та сама форма, та сама 17-річна старшокласниця.

Оксана Базилевська, випускниця школи №15 1985-го року: “Это у меня форма с 8-го класса, она на меня чуточку тесновата и коротковата, но ничего, зато моя, родная. Я так в школу ходила, и так сюда пришла».

У школі була активісткою, розповідає Оксана, цієї якості не забереш. Тепер хоч і під Москвою живе, та збирає однокласників саме вона. Вперше це було на 15-ту річницю закінчення школи, тож і цього разу організація знову на колишній учасниці санітарного загону.

Оксана Базилевська, випускниця школи №15 1985-го року: “Приехала, пошла в школу, нашла классный журнал з 85-го года, переписала всех учеников и начала поиски. В основном общалась с родителями, потому что в одноклассников уже другие адреса. Мне удалось найти практически всех, лично со всеми разговаривала, обещали прийти 22 человека».

Олена Лазаренко, випускниця школи №15 1985-го року: “Ми щойно зійшлися, а вже так насміялися, згадуючи дитинство. Ось тут лінійка була, там ми на трубах чогось завжди висіли, добре, що пам’ятник Леніну залишився”.

З тридцяти двох на зустріч прийшло одинадцятеро. Не змогли зібрати і своїх вчителів, бо у кожного свої справи. Класного керівника вже нема серед живих, її пам’ять випускники вшанували на цвинтарі. А до першої вчительки завітали додому. Фелікса Йосипівна 35 років пропрацювала у школі, ці тепер вже дорослі учні були її передостаннім випуском. Впізнати у них своїх першачків жінці важко, але варто назвати прізвище, і вчителька одразу дасть кожному характеристику. Як на сповіді, колишні школярі розповідають про своє життя, про те, що серед них вже є одна пенсіонерка і одна бабуся. Жартують, кажучи, що любили, коли після виснажливої фільзкультури замість легких малювання чи музики Фелікса Йосипівна останнім уроком ставила для них математику. А загалом, скільки б часу не пройшло, вони пам’ятають її стрункою, у білій сукні з блакитними смугами під колір очей.

Потім знову до школи, знайомими сходами та коридорами, у рідну 17-ту кімнату. Чи то вона поменшала, чи то вони побільшали, дивуються випускники, бо й за парти не вміщуються. А дехто не може пригадати, де сидів.

Так як парти у рідному класі замалі, бо там нині навчаються молодші учні, випускники знайшли інший кабінет. Він пробудив чимало цікавих спогадів.

З’ясування стосунків займало півуроку, що неймовірно тішило учнівські душі. Зовсім по-іншому проходили контрольні, під час яких учні допомагали один одному і це був закон, який особливо стосувався відмінників.

Олена Самотока, випускниця школи №15 1985-го року: “Я коли ми сиділи, робили контрольну, треба було поспішати зробити завдання раніше, ніж за 45 хвилин. А тебе вже ззаду ручкою штурхають, і ти відчуваєш відповідальність за весь клас, бо якщо будеш довго робити контрольну, тоді половина класу її не здасть”.

Дисципліна у класі була ще та, пригадує колишня староста Світлана Токарєва.

Світлана Токарєва, випускниця школи №15 1985-го року: “Риба гниє з голови, кажуть. У нас, як завжди, за все “получали” староста і комсорг”.

Клас був колективом сильних особистостей, він приймав усіх, хто до нього приходив, розповідає Любов, яка у 5-му класі перейшла сюди навчатися з Бистрика.

Любов Перевезенцева, випускниця школи №15 1985-го року: “Цей клас був самий діловий і крутий у школі. Коли я прийшла сюди, то я злякалась. А в перший день вони зі мною знаєте що зробили? Зняли банти, розчесали коси, підстригли чолку і сказали: отак модно. Мої мама і бабуся, як прийшла додому, побачили, то ледь не знепритомніли!”

Участь у шкільному хорі та виступи у якості ведучої допомогли Олені Самотоці обрати професію. Тепер випускницю знають як директора міського Палацу культури та очільницю відповідної галузі у Бердичеві. Здається, так нещодавно разом з однокласниками у табір праці та відпочинку їздила, згадує жінка.

Олена Самотока, випускниця школи №15 1985-го року: “Ми працювали в колгоспі, жили у сільській школі в Осиково, ходили в тамтешній клуб. Збирали макулатуру і металолом, змагалися, щоб на дошці пошани завжди були ми. За це їздили на екскурсії, і усе це нас зближувало”.

Аби не втрачати зв’язки, однокласники обмінялися номерами телефонів та пообіцяли одне одному зустрічатися частіше, тобто не через 10, а через 5 років.

Автор: Інна Покотилюк

Камера: Віталій Сінєльніков





Chatbubbles Коментарів: 0