Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
Містобудівна рада: у Бердичеві зведуть нові магазини
Chatbox Pavel P
Ну и правильно, такого добра в ...
Time 05:18 - 05-08-2019
“Секонд-хенду” у Бердичеві загрожує закриття?
Chatbox Микола Миколайович
Ви всі брихуни ви тільки наживаетеся
Time 19:58 - 17-07-2019
Фестиваль «STEM – весна – 2019» у НВК №10
Chatbox Юрій Доготар
НВК №10 - лідер освіти! В цьому ...
Time 06:28 - 09-05-2019
Довгождана прем’єра у Бердичеві: у Театрі на Європейській давали «Фріду» Марини Гримич
Chatbox Pavel P
Кому нужна качественная премиум ...
Time 23:26 - 30-04-2019
Результати виборів по виборчому округу №63
Chatbox Pavel P
В гугл такого полно. Ничего нов ...
Time 02:14 - 29-04-2019
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

Меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Малянівському відкрили у Кириївці на Любарщині

Time Додано: понеділок, 06 квіт. 2015, 06:00 ( більше 4 року назад )

У селі Кириївка, що на Любарщині, відкрили меморіальну дошку Василеві Малянівському – героїчно загиблому у зоні АТО механіку-водієві гарматного самохідного артдивізіону 26-ї Бердичівської артилерійської бригади. Доля склалася так, що мав Василь не одну, а цілих дві малих Батьківщини: у 1991-му народився в Андріяшівці Бердичівського району, а згодом, втративши матір, перебрався до сусідньої Любарщини – під опікунство рідної тітки Лідії Губецької. У Кириївці закінчив школу, тут само планував розбудовувати власне життя. Усе перекреслила війна, і ось на подвір’ї навчального закладу, у присутності односельців та побратимів-артилеристів Василь Малянівський споглянув на рідні місцевини, викарбуваний на граніті.

Меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Малянівському відкрили у Кириївці на Любарщині Меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Малянівському відкрили у Кириївці на Любарщині Меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Малянівському відкрили у Кириївці на Любарщині Меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Малянівському відкрили у Кириївці на Любарщині Меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Малянівському відкрили у Кириївці на Любарщині

Олександр Курильчук, директор Кириївської ЗОШ: «Це був веселий, справедливий, дотепний учень, він любив працю. Саме таким людям розбудовувати будинки, сім’ї. Ми сумуємо за цією втратою і сповна розділяємо біль рідних та близьких Василя. Ми низько схиляємо голови та висловлюємо глибоку та велику вдячність нашим чоловікам, нашим односельчанам, котрі побачили жорстокість сучасної війни. Схиляємо голови перед військовослужбовцями, які виконують свій почесний обов’язок. Нехай береже вас Бог, а влада достойно оцінить ваш внесок.»

Усього 1,5 місяці судилося Василеві воювати проти бандоагресорів – у липні 2014-го його у складі одного з підрозділів 26-ї бригади відправили до зони АТО, а останнього дня літа ворожі «Урагани» забрали молоде життя неподалік с. Весела Гора, що на Луганщині. Війна без жертв неможлива, і в якості однієї з них вона обрала їхнього Васю, кажуть мешканці Кириїівки, війна забирає життя, але у випадку з Україною вона здатна відродити націю. Такі, як Василь Малянівський, переконані його земляки та соратники, стають не лише Героями України, а й Героями Небесними: вони воювали за правду, віддали життя за ближнього, любили свій народ і свою землю. А там, де живе Любов, як відомо, там і Бог.

Дмитро Морозовський, товариш по службі В. Малянівського: «З Васею я познайомився, коли мене мобілізували: Як і він, я був механіком-водієм, ми разом обслуговували техніку. Вже тоді було видно, що ця людина на своєму місці. Він був доброзичливим, слухняним і допомагав без питань. Теж саме було, коли ми вже були на війні. На сьогодні дуже мало таких людей. Я і всі, звісно, пам’ятатимемо його лише з кращого боку.»

У небеса злітають молитви, а діти не припиняють писати листи на схід, вірячи, що перетворяться ті на справжні обереги для солдат: таким чином в Україні ріднішими за рідних стали вже тисячі незнайомих до того людей. Писали, напевне, і Василеві Малянівському: писали, що чекають, просили, аби повертався живим. А зараз співають на його честь. Кажуть, що слова у деяких піснях, наче про нього: на світі прожив, як спалах зорі, як крапля роси, як крик журавля. 23 роки стали однією миттю, і Василь, скоріш за все, не вірив, що його останній день прийде так швидко, і що у жертовному вогні на попіл перегорить його серце.

Нелегко щодня бачити, як розлітаються селами Любарщини повістки, зізнається Ігор Кучер. Ніхто не думав, що в Україні дійде до війни, говорить голова райдержадміністрації, але війна прийшла і мирний та терплячий народ став на захист Батьківщини.

Ігор Кучер, голова Любарської РДА: «Сьогодні у нашому районі ми відкриваємо вже третю меморіальну дошку. Ці люди могли б принести багато користі нашому суспільству. Так не повинно бути і я думаю найближчим часом наші керівники-президенти зрозуміють, що різні конфлікти не розв’язуються війнами. Думаю, що найближчим часом молоді хлопці, що сьогодні воюють на сході (а з Любарщини їх нині більше 70), повернуться до своїх сіл, сімей і будуть чесно та добросовісно працювати на рідній землі.»

До їхньої Кириївки з АТО не повернувся Василь Малянівський, село разом із сусіднім Авратином має двох поранених, а ті, кого доля уберегла від кулі та осколків снарядів, не убереглися від поранень душевних. Сільський голова Тетяна Лінійчук вірить у те, що війна більше не забиратиме її земляків так, як забрала Василя.

Тетяна Лінійчук, Авратинський сільський голова: «Не один раз Лідія Володимирівна говорила йому по телефону: «Вася, сину, повертайся, ми чекаємо тебе живим». Але не прийшов… Одна розрада, що залишив по собі маленьке дитя. Хочу побажати усім бійцям здоров’я і щастя, велика вам вдячність, що не ховалися по домівках, а брали повістки і йшли захищати дітей, дружин, нас, нашу Україну. Наша справа сьогодні – чекати усіх тих, хто на війні. Молитися за них і брати участь у волонтерській роботі.»

Вона довго вагалася, почувши про ідею встановлення у сільській школі дошки на честь її Василя, зізнається тітка загиблого героя Лідія Губецька: звісно, для неї він був і залишиться найкращим, але то – війна, на війні, як би це не звучало, гинуть солдати, а її похресник був звичайним солдатом. І лише з часом жінка усвідомила: Василь – герой.

Лідія Губецька, тітка загиблого героя: «Він загинув на полі бою, захищаючи свою молоду сім’ю, дитину, усіх нас і свою Україну. Захищав він нас тоді, коли сотні його ровесників відпочивали на морях, в барах, попиваючи пиво. У цей час Вася був під кулями, виконуючи накази командирів. Подвиг його і у тому, що він ще зовсім юний, а побачив те, що нам – поколінню, яке виросло без війни – важко уявити. Я пишаюся тим, що Вася пішов у АТО, щоби як усі, захищати Батьківщину.»

Василь Малянівський пішов воювати, хоча мав можливість залишитися у мирному житті, говорить пані Лідія, він не покидав своїх товаришів у часи смертельної небезпеки і не став наполягати на відпустці, що мав тримати за два дні до загибелі. Лідія Губецька дякує усім – і своїм односельцям, і Василевим товаришам по службі, і його командирам. Вона не знала їх раніше, але увійшла до тих тисяч, хто за останній час прикипів до військових душею.

Лідія Губецька, тітка загиблого героя: «Вдячна я Петі, Колі, Сашкові, Ігореві, двом Дмитрам, вдячна усім, кого знаю. Вася не раз мені говорив: «Щоби ви знали, які коло мене хлопці. Я вірю в них, як в самого себе». Дуже вдячна я і Жені Луценку – їхньому комбатові. Він був для хлопців, як рідний батько. Низький уклін вам усім.»

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш





Chatbubbles Коментарів: 0