Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox :)
Дивно наші люди розуміють свобо ...
Time 00:30 - 05-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Татьяна
Для Директор школи (23.235.227. ...
Time 23:57 - 04-09-2017
Тротуарною плиткою вистеляють підхід до майбутньої дитячої поліклініки
Chatbox Вася Бакс
для Аноним (91.229.240.90) -моз ...
Time 22:45 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Батько
Погоджуюся з попереднім комента ...
Time 22:40 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Дядько
Моя дівчина,наразі дружина прац ...
Time 22:34 - 04-09-2017
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Золотий Сазан
Наша вода
Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

Історія Голодомору – у живих спогадах очевидців

Time Додано: неділя, 12 лист. 2017, 17:22 ( 9 дн. назад )

Вивчаючи історію із підручників, гортаючи страшні сторінки далеких 1932-1933 рр., знаючи, здавалось би, все про Голодомор, його причини й наслідки, допитливі школярі прагнуть чути живі свідчення, доторкнутись душею до живої історії. Тому шукають і йдуть до стареньких, дідусів і бабусь, котрі ще можуть розповісти, аби почути від них спогади 85-річної давнини. Свідчення ж ті, насправді, не мають строків давності, адже за тими важкими спогадами – людські життя, чиєсь невеселе дитинство…

Історія Голодомору – у живих спогадах очевидців Історія Голодомору – у живих спогадах очевидців Історія Голодомору – у живих спогадах очевидців Історія Голодомору – у живих спогадах очевидців Історія Голодомору – у живих спогадах очевидців

Із Марією Іванівною і Станіславом Петровичем познайомились у геріатричному пансіонаті. Так склалось (у кожного своя доля), що вік доживають не у сім’ї, а в колективі, що давно уже став сім’єю.

Народилась Марія Іванівна у селі Старі Шарни Народицького району, Станіслав Петрович – на Житомирщині, у с. Малі Мошківці, у багатодітній родині. У ті часи, коли у селах було голодно й порожньо, бабусі було тільки 10 років, а дідусеві всього 5-ять… Сьогодні старенькі, на щастя, мають гарну пам’ять, та як не важко на душі згадувать, відповідають на кожне дитяче запитання.

Після довгої паузи Станіслав Петрович розповідає історію, що сталась із ним 85 років тому. Якби не мама, не уявляє, як би було… Перед очима підвода… та гарба, що їздила по селу раз на кілька днів і забирала померлих. Вгледіли його, малого й слабкого, і на підводу… Ледь мамі вдалось вирвати із цупких лап смерті…

І хоч дівчатка, навчаючись у 9-му, давно знають із уроків історії та позашкільних заходів, що голодомор офіційно визнано геноцидом українського народу, спрямованим на знищення українців, їм так важлива думка сивочолих очевидців.

Станіславу Петровичу важко говорити не тільки про дитинство, але й про сьогодення. Він – вимушений переселенець зі сходу, там, де йде війна, померли дружина й син, а він, відпрацювавши у шахті не один десяток літ, залишив оселю і повернувся на Житомирщину, землю свого дитинства. Живе у геріатричному пансіонаті, де щодня, щохвилини дбають про нього. Вдячний за це, він, здається, однієї хвилини – обійняв би увесь світ, а іншої – такий сум, така печаль огорне, що сердиться на усіх і на все…

Крізь усе життя Марія Лузан і Станіслав Стельмах пронесли вдячність своїм матерям за врятовані життя. Їх дитинство і юність були невеселими, та й далі у житті, як на довгій ниві, бувало всякого… Проте цінувати солодкий окраєць святого хліба навчились ще із дитинства. Бо тоді хліб був найсмачнішим, найсолодшим, найбажанішим. Звертаючись у молитвах до Всевишнього, вони просять його, хліба свіжого і святого, для себе й для усіх людей; і нехай він ніколи не черствІє, бо кажуть, коли черствІє хліб, то черствІють і душі…

Репортаж Олени Лук’янюк





Chatbubbles Коментарів: 0