Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
У суботу 8-го вересня у Бердичеві – Турнір Лонського!
Chatbox назар мазурець
:champion: :champion: :champion:
Time 19:07 - 07-09-2018
Вийшов із лазні – потрапив під машину
Chatbox Максим Семенюк
Это все тупое враньё ! Человек ...
Time 21:15 - 02-09-2018
Чи зникне 20 приміських маршрутів через складнощі у «Бердичівському АТП-11837»?..
Chatbox Василь Недзельськи...
ТИ ЧМО !!!
Time 00:23 - 23-08-2018
«Наш піт береже піхоти кров»: 26-а артбригада презентувала збірку поезій
Chatbox Сергій Ярошовець
Вона приходить, коли їй забагне ...
Time 22:38 - 15-08-2018
«Прибрався уранці – прибери свою планету…»
Chatbox Олена Лук'янюк
Так, на жаль, не все умістив сю ...
Time 19:34 - 03-08-2018
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

День народження на війні: «Ми живемо і боремося!»

Time Додано: четвер, 12 лип. 2018, 13:16 ( 4 міс. назад )

Очікування зустрічі з рідними людьми – за багато сотень кілометрів від власних затишних домівок, люблячих сімей, від Бердичева, від миру… Цей стан душі змушує не помічати відстані, мерехтіння знаків із назвами населених пунктів й областей, він з легкістю перетворює вечір на ніч, а ніч – на ранок. Знаття того, що ось-ось побачиш своїх – там, де дуже відчутно пахне війною, не дає злипатися очам за кермом, а розуміння того, як воно ТАМ, одним лише мізинцем чавить утому. Та й яка може бути втома, коли такі, як і ти, бердичівляни вже 4-й рік не дають ворогові знищити Україну…

День народження на війні: «Ми живемо і боремося!»

Напевне, це буде непоганим подарунком до дня народження привезти частинку Бердичева своїм землякам-артилеристам на схід – туди, де триває нині операція об’єднаних сил. Побачити посмішки на їхніх обличчях – від того, що обличчя навпроти подекуди знайомі, від гостинців, від просто спілкування, звісно. Такий подарунок вирішив зробити гармашам 26-ї Бердичівської артилерійської бригади на їхнє 14-річчя міський голова Василь Мазур. Звернувся до командира Андрія Маліновського – той з готовністю погодився зустріти земляків у себе. Залишалося зібрати команду та спорядити окремий бус із чимось корисним та приємним. Разом із місцевими бізнесменами та громадою Бердичева наповнили «подарунковий» транспорт продуктами харчування (від риби й ковбаси до печива й солодощів), а також бензиновими генераторами (у розрахунку на кожен дивізіон, що мали відвідати). Єдине, про що наперед просили хлопців та дівчат, аби жодного офіціозу. Хотілося просто й від душі привітати, поговорити, донести, що у Бердичеві про своїх захисників пам’ятають і понад усе хочуть бачити живими й неушкодженими вдома.

Вони – справжні сини, онуки та правнуки своїх батьків, дідів та прадідів і істинні українські вояки – ці бердичівські гармаші. Те, що їм довелося побачити й пережити, не приховати жодною посмішкою. Як і часто просто скажену втому. Але не встиг запитати, щось на кшталт «А як вас годують і чим?», як одразу у відповідь: «Та ще ніхто з голоду не вмер» і дружній регіт. Хлопці й дівчата з готовністю показують умови проживання: розповідають, що коли дислокуєшся у вже «обжитому» місці, то трохи легше, коли ж розташувався там, де до тебе нікого ще не було, то облаштовувати все потрібно з «нуля», а це – добрячий шмат роботи. Але то нічого: на світ з’являються бліндажі, медпункти, вбиральні, душові. Якщо «фішкою» одного підрозділу слугує імпровізована тренажерка під відкритим небом, а в іншому пишаються власною лазнею, то у наступному в одному з гаражів розташувалася справжня капличка. На стінах можна побачити листівки від дітлахів з проханнями повертатися живими. Мало не кожному дивізіоні є свої домашні улюбленці, більш того, є підрозділи-«собачники», а є «кошатники». Чи часто пострілює ворог? Зараз діє так зване «хлібне перемир’я», і, принаймні, у них доволі спокійно, відповідають. Чи контактують із місцевими? Здебільшого, так, тому що здебільшого їм тут раді. Хоча, знову ж таки, траплялося всяке. Основна маса вояків б’ється з ворогом із 2014-го: кажуть, спочатку повоювали, потім повернулися, було, додому… і, зрештою, знову тут – на війні. Так, власне, і живуть.

До розмов на камеру гармаші не надто охочі: не «фотогігієнічні», жартують. Та й про що, мовляв, говорити, коли все, начебто, й так зрозуміло. Спрацьовує старе добре «Передати привіт»…

Вони тут тому, що так треба, тому що, а як по-іншому… Бійці розуміють, що союзники у боротьбі з режимом путіна, на яких так сподіваються в Україні, це добре, але, коли не вони, коли не українська армія, то, власне, ніхто.

Потиснути руку кожному із не просто проханням, а вимогою повернутися додому живим: гості зичать миру й перемоги, дякують за те, що поза районом ООС мирно та спокійно, за те, що Бердичів живе звичайним життям. Бажають скоріше зібратися усім разом у себе вдома, гучно й від душі відзначити перемогу та кінець війні й людським жертвам. А понад усе радіють тому, що змогли таки побачити своїх, а в своїх побачили посмішки.

Останнім у кожному підрозділі бере слово командир. Вони мають бути однією командою, одним потужним кулаком, наголошує Андрій Маліновський. Свою безстрашність та відданість Батьківщині 26 Бердичівська артилерійська бригада доводила вже не раз, але безстрашність і зухвалість, безстрашність і недбалість – то далеко не одне й те саме, нагадує. Ставку на бердичівських «Богів війни», на їхнє «Точно в ціль!» робить військове керівництво, у них вірить Бердичів. До цього, підсумовує полковник, їхня частина відзначалася тим, що виконувала поставлені завдання на «відмінно», і бити повз «десятку» у ній не збираються.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш





Chatbubbles Коментарів: 0