Архів новини

Chatbubbles Останні коментарі
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox :)
Дивно наші люди розуміють свобо ...
Time 00:30 - 05-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Татьяна
Для Директор школи (23.235.227. ...
Time 23:57 - 04-09-2017
Тротуарною плиткою вистеляють підхід до майбутньої дитячої поліклініки
Chatbox Вася Бакс
для Аноним (91.229.240.90) -моз ...
Time 22:45 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Батько
Погоджуюся з попереднім комента ...
Time 22:40 - 04-09-2017
Освітяни Бердичева готові крокувати у новий навчальний рік!
Chatbox Дядько
Моя дівчина,наразі дружина прац ...
Time 22:34 - 04-09-2017
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua



Золотий Сазан
Наша вода
Тут може бути Ваша реклама

Повідомлення

Бердичівська молодь опановує паркур і вчиться вільно рухатись

Time Додано: субота, 07 серп. 2010, 06:00 ( більше 7 року назад )

За прикладом головного героя фільму «13-й район» у чималої кількості молоді виник смак до подолання різних перешкод, якими насичене сучасне місто. Мистецтво швидко їх уникати, перестрибувати або перелазити, або і перше, і друге одночасно називають паркуром. Шість років тому прихильники цього заняття з’явились і в нашому місті.

Бердичівська молодь опановує паркур   і вчиться вільно рухатись

Віталій Камінський, трейсер: «Почалося все зі звичайних дитячих забав, ми стрибали з різних поверхів, просто бігали містом. Потім побачили фільм «13-й район» і лише тоді дізнались, що це називається паркур, хоча до того ми ним займались».

Сергій Абасов, трейсер: «Паркур поділяється на два різновиди: трейсерство і фріран. Те, що ми вам показали, це трейсерство, тобто, стрибки, сальто, акробатика. А фріран – це біг, стрибки з дахів, через паркан. Вони можуть переходити одне в одне, кому що більше подобається. Нещодавно бачив статтю в інтернеті про паркур, і там була така думка. Паркуристи – це люди майбутнього, люди індіго, тому що ймовірно, що у майбутньому усі так пересуватимуться».

Паркур виник у Франції наприкінці 90-х, його засновником є Девід Белль. Він сформулював суть цієї дисципліни: немає жодних меж, є тільки перешкоди. Такого гасла дотримуються усі трейсери, але кожен знаходить у паркурі щось своє.

Іван Брацюнь, трейсер: «Це подолання перешкод. Їх нема, є лише одна дорога. Якщо дотримуватись такої філософії, то подолати можна усе».

Владислав Омельчук, трейсер: «Це таке ніби вираження своєї сили волі та фізичних здібностей. Наприклад, для мене паркур є засобом використати свою енергію, подекуди негативну, у стрибки».

Якщо футболіста не можна уявити без м’яча, то трейсера – без свободи. Це, кажуть хлопці, найголовніше у паркурі. Але про здоровий глузд і безпеку вони теж пам’ятають. Наприклад, ніколи не стрибатимуть у попередньо неперевірене місце.

Іван Брацюнь, трейсер: «Звісно, присутнє почуття страху, навіть в залах на матах. Попри те, що ти знаєш, що ти можеш це зробити. Наш Віталік придумав фразу: «Викинь мозок і стрибай». Тобто, коли стрибаєш, не думай про зайве, просто налаштуйся і роби».

Місто для трейсерів – наче єдиний спортзал, де перила, сходи, парапети, дахи чи паркани відіграють роль знарядь і допоміжних засобів для вільного пересування. На них юнаки виконують основні елементи паркуру: заднє сальто із двох кроків, стрибки з розбігу, прокручування тіла у повітрі, перевороти через плече.

Владислав Омельчук, трейсер: «Кожна людина, яка приходить у паркур, займає своє певне місце, у кожного є свої «фішки». Один може високо стрибати, інший – гарно закрутити сальто, кожному своє».

Акробатичним основам, які б давали можливість вільно пересуватися, хлопці навчалися спеціально.

Олександр Мельник, трейсер: «Мы посещали студию Залевского, ходили в ДЮСШ, у нас есть базовая подготовка по прыжковой акробатике и спортивной гимнастике. Сначала рассматривали ролики в интернете, потом начали повторять, но на улице сразу не получалось. Поэтому стали искать студии или кружки, где есть маты и спортивный инвентарь. Когда набрались опыта, перешли на улицы и металлические сооружения. Как люди реагируют? По-разному: кто-то мимо проходит, кто-то останавливается, делает замечания или восхищается».

Наразі бердичівські трейсери, таких близько десятка, збираються нечасто. Щоденні турботи, навчання та дівчата, кажуть, відволікають. Але коли випадає нагода зібратися разом, щасливіших людей, здається, немає.

Автор: Інна Покотилюк

Камера: Віталій Сінєльніков





Chatbubbles Коментарів: 0